Хоча долі видатних постатей Тараса Шевченка та Миколи Костомарова були несхожими, проте певні етапи їх життя дивували схожими поворотами і моментами в розумінні відчуття духу часу, що насував неминуче скасування кріпацтва та інших реформ. І сам М. Костомаров наголошував на тому, що багато в чому його "доля була однаковою з Шевченковою".
Ведучою історичного альманаху стала старший науковий співробітник Національного музею Тараса Шевченка Надія Григорівна Наумова. Вона відкрила завісу над життєвими віхами цих двох людей та провеле цікаву паралель між їхніми світами. Юні читачі-учні 10 класу СШ № 27 поринули в життєві перипетії двох різних, але схожих особистостей, які відіграли важливу роль у становленні нашої держави.
Характерною ознакою другої половини XIX ст. було протистояння нового та прогресивного, що з’явилось у тодішньому суспільстві. У цей час М. Костомаров розпочав розробку ідеї християнської єдності. Він виступав за припинення конфліктів і мир між слов’янськими народами. Тоді ж само і з’являється ідея створення товариства, побудованого на принципах свободи віросповідання, християнської єдності та терпимості. А у Києві виникає таємна організація, що заклала міцні підвалини нового національного відродження.
Організатором Кирило-Мефодіївського братства та його ідеологом став професор Київського університету Святого Володимира М. І Костомаров - автор основних його програмних документів.
Познайомившись у травні 1846 р. з М. Костомаровим, Т. Шевченко дізнався про заснування Кирило-Мефодіївського братства. Він одразу ж виявив готовність пристати до нього, але поставився до його ідей, за словами М. Костомарова, "з великою запальністю і крайньою нетерпимістю", що стало приводом до багатьох їх суперечок. Їх частим зустрічам ще сприяв і той факт, що жили вони поруч - на Хрещатику, який в той час утопав в зелені і сприяв творчим розмовам. Саме під впливом авторитетного і вагомого слова Т. Шевченка М. Костомаров включив до "Уставу" братства пункт, що наголошував рішуче несприйняття кріпацтва.
М. Костомаров вважав за честь бути в дружніх стосунках із Т. Шевченком, що навіть запросив бути у нього на весіллі боярином, але цьому не судилося відбутися. По дорозі на весілля, на одній з поштових станцій, Т. Шевченка було заарештовано. Розгром братства і вчинену над ним розправу М. Костомаров сприйняв дуже болісно. Звістка про страшне покарання, що спіткало Т. Шевченка, відправленого на десять років у солдатчину без права писати і малювати дуже його вразила.
Через 10 років, повертаючись по Волзі на волю, Т. Шевченко заїздив до М. Костомарова в Саратов, але, за волею випадку, вони не зустрілись. І вже тільки у 1858 р., перебуваючи в Петербурзі, М. Костомаров розшукав Т. Шевченка "після тривалої розлуки", проте Шевченко не одразу пізнав М. Костомарова. І лише після того, як він назвав своє ім’я, Т. Шевченко палко обійняв його і "довго плакав". Як і колись, після тривалої розлуки, Т. Шевченко став близькою для нього людиною.
М. Костомаров глибоко поважав великого Кобзаря, у свою чергу і Т. Шевченко був щиро прихильний до нього. Дві великі постаті, Т. Г. Шевченко і М. І. Костомаров, різні за поглядами у досягненні однієї мети - визволення українського народу від кріпацтва, утворення вільної і незалежної держави заклали підвалини відродження нації.
Немає коментарів:
Дописати коментар