Бо я українцем зовуся

«Пробудження і витворення історичної свідомості, усвідомлення та показ історичного буття нації – це головні завдання національного виховання – це використання культурних цінностей нації, створення і підготовлення ґрунту, на якому ті цінності могли би примножуватись».
Микола Євшан

Метою нашої пізнавально-ігрової програми, в якій взяла участь старша група дитячого садка № 465, стало поглибення й примноження знань дітей про український національний одяг.

Особливості костюма є важливим джерелом вивчення етнічної історії населення, його соціально-класової структури, естетичних поглядів та уявлень.

Характерною рисою традиційного українського вбрання є його декоративна мальовничість, яка відбиває розвиток ремесел, високу культуру виробництва матеріалів для одягу, створення різноманітних його форм, володіння багатьма видами і техніками спорядження та декорування.

Бібліотекар Марина Жученко ретельно готувалась до заходу, відтворивши макети різних регіонів України. На ці макети (після розповіді з показом різновидностей національного одягу) маленькі учасники заходу повинні були поселити ляльок, які одягненні в національні костюми, у відповідності до регіону проживання.

В українському народному костюмі втілилася історична доля народу, його культура і традиції. Національний одяг зберігає в собі особливості різних культурних епох, тому він є одним з найважливіших історичних джерел вивчення культурних особливостей українського народу.

Жіночий одяг

Більше фото ТУТ

Сорочка-вишиванка – довга сукня з довгими широкими рукавами, оздоблена вишивкою, різними візерунками залежно від її призначення (святкова чи буденна) та регіону. 

Наступний обов’язків елемент – запаска. Поверх запаски одягають попередницю – поясний жіночий одяг, пошитий з декоративної тканини з мереживом, обшитий шнурком.

Плахта – верхня спідниця, кольорова (чи картата), вишита гладдю, краї її по боках розходяться. Кептарик (киптарик, камізелька) – це безрукавка, яка у кожному регіоні мала свої особливості (матеріал, вишивку чи інше оздоблення, назву).

Спідницю шиють з білого домотканого полотна, знизу її пришивають мереживо. Це нижній одяг до кофти, під плахту чи запаску. Намисто (коралі, силянка, дробинка, зґарда) – нашийна жіноча прикраса у шість ниток.

Жіноче взуття – традиційні червоні (святкові) та чорні (буденні) чобітки, черевики; постоли, личаки.

Чоловічий одяг

Найбільш уживана, як і в жінок, сорочка-вишиванка. Сорочка заправлялась у широкі сукняні або шовкові шаровари яскравого кольору (червоні, сині, зелені).

Поверх сорочки одягався жупан (кунтуш). До верхнього чоловічого одягу належить також штани (гачі), свита, кирея, кожух, корзно (плащ), кептар. Чоловіче взуття – чоботи, постоли (стягнений мотузком шматок сиром’якої шкіри), личаки (плетні з лика).

Пояси, які носили чоловіки, були шовкові, вовняні та бавовняні. Були колись в Україні ще й старовинні чумацькі череси. Чоловічі головні убори – шапка, кучма, бриль, кашкет, картуз, капелюх.

Всі учасники програми мали змогу не тільки дізнатись про різні техніки оздоблення національного вбрання, а й потримати в руках зразки вишивок і навіть спробувати виконати окремі елементи. 

Завершився захід інсценуванням за темою, читанням віршів і невгаваючими запитаннями маленьких гостей:

«А що ж буде наступного разу?!»))

Дякуємо Вам за увагу до публікацій нашого блогу. Будемо щасливі бачити Вас в числі постійних читачів (сайдбар членів блогу ліворуч).