«Коли доба нас дожене,
то й ми підемо в такт з добою»
М. Рильський
Час 20-х років XX століття, чи не найплідніший в усій історії української літератури, позначився приходом багатьох непересічних мистецьких талантів. Високий інтелект та витончений мистецький смак, спільність поглядів на майбутнє української літератури та оцінка її минулого, а поза цим духовна єдність – провідна засада неокласиків, до яких належали М. Зеров, П. Пилипович, М. Рильський, М. Драй-Хмара, О. Бургардт та інші.
Поезія «неокласиків» виховувала смаки й почуття. Їхня літературна критика вирізьблювала у свідомості читачів ідеали добра й любові до рідного слова, - саме про це йшлося у передньому слові до заходу завідуючої бібліотекою Л. Пескіної.
А потім звучала висока поезія «грона нездоланих співців», покладена на музику композитором Ігорем Якубовським у його виконанні.
Український «неокласицизм» переслідуваний, гноблений, заборонюваний не зачах, він вибрюнькувався певною мірою в поетичній діяльності Є. Маланюка, О. Стефановича, О. Ольжича, О. Теліги. Та про це йтиметься на нашому наступному заході в грудні цього року.