2 жовтня 2016 року виповнилось 110 років від дня народження Івана Багряного, прозаїка, публіциста, видавця і політичного діяча.
З находи цієї дати у нас відбувся вечір-портрет, в якому взяли участь учні 10 класу СШ № 27.
Він уникнув трагічної долі багатьох письменників «розстріляного відродження», проте перебував на лінії найбільшого опору. Письменник став на прю з тоталітарною системою і вижив, довівши правоту своєї позиції й силу української людини.
За своїм світобаченням він був романтиком і «невиправним» мрійником. Ось якою можна побачити його мрію в ремарці до сатиричної п’єси «Генерал»:
«І приснився мені неймовірний сон:
...2041 рік... Київ... Сонячний Київ —серце сонячної, свобідної і, нарешті, радісної моєї Країни... Це буцімто вже настала епоха всесвітньої справедливості, що зійшла, як сонячний ранок після жаскої, макабричної ночі минулого. ЕПОХА панування людської гідності і людського права — дихати, жити, думати і одверто говорити... ЕПОХА культу матері і дитяти... Епоха торжества людського щирого серця, вільного, нестероризованого, не зганьбленого, не підгорненого ні під чий брудний чобіт...».
Тим часом життя дуже жорстоко обходилося з ним.
З дитинства його оточувала неприваблива пореволюційна дійсність, потім супроводжували постійні переслідування, заборони, стеження, наклепи, ув'язнення, заслання, концтабір. Нарешті, він у кратері еміграційного життя, активний, діяльний, має власну думку - всім невгодний, постійно під обстрілом чиєїсь заздрості, підлості, ідеологічного тиску.
Ніколи не втрачав віри в себе, у свій народ і людину взагалі, в добро її душі. Цією несхитною вірою, що була невід'ємною частиною багрянівського світовідчування, перейняті всі його твори, а надто «Сад Гетсиманський», «Тигролови», «Людина біжить над прірвою». Цим він дуже схожий на Олега Ольжича.
Іван Багряний залишив чималий доробок у різних жанрах, але найбільшу популярність здобув своїми романами.
Першим великим твором були «Тигролови» (1944; 1946 перевидано під назвою «Звіролови»), перекладені німецькою та видані в місті Кельні трьома накладами. Сучасники письменника згадують, що книжка користувалася попитом у німців, її купували молоді до дня народження або до першого причастя.
Цю книжку високо оцінив В. Винниченко, прорікаючи велике творче майбутнє її авторові.
В основу «Тигроловів» покладено події, що сталися під час відбування автором заслання на Далекому Сході. Його герой Григорій Многогрішний увібрав у себе чимало багрянівських рис характеру.
Таким же мужнім і несхитним показано іншого героя — Андрія Чумака в романі «Сад Гетсиманський» (1950). В. Винниченко назвав його «великим, вопіющим і страшним документом» радянської дійсності, сприяв його друкові у Франції.
У цілому цей твір теж романтичного спрямування, хоч і переважають там детальні реалістичні картини перебування Андрія в слідчому ізоляторі, у в'язниці. Заслуга І. Багряного насамперед у тому, що він першим розповів світові про страшні катівні НКВС у «квітуючій Країні Рад». Правдиві описи тюремного ув'язнення головного героя засновані на особистому авторському досвіді.
Символічною є назва твору. За біблійного легендою Гетсиманський сад - місце передсмертних мук, молитов Ісуса Христа. Там гарно і затишно, ростуть солодкі маслини. Такий сад душевної опори є разючим контрастом до тієї дійсності, в якій змушений страждати Андрій Чумак, якій він мусить мужньо протистояти.
Обставини незвичайні, ситуації напружені, в душах героїв багато сум'яття, розпачу, зневіри, проте всупереч усьому Андрій перемагає все це, витримує тортури й допити, знаходить у собі сили зберегти людську гідність.
Хоча Іван Багряний і прожив недовге життя, але залишив після себе велику мистецьку та духовну спадщину. Його твори – роман у віршах «Скелька», збірка «Золотий бумеранг», романи «Тигролови», «Сад Гетсиманський», «Буйний вітер», «Людина біжить над прірвою», повісті «Огненне коло», «Розгром», поема «Антон Біда – герой труда», драми «Генерал», «Морітурі», памфлет «Чому я не хочу повертатися до СРСР», дитячі твори «Казка про лелек та Павлика мандрівника» та «Телефон», кільканадцять пісень, які окрилив Григорій Китастий, Микола Фоменко та інші – будуть жити й наснажувати нові покоління українців у боротьбі за краще майбутнє українського народу.
Помер Іван Багряний 1963 р. в німецькому санаторії Сан-Блазен. Поховано Івана Багряного на цвинтарі в Новому Ульмані. На могилі стоїть пам’ятник (автор – скульптор Леонід Молодожанин) із надписом-цитатою із поеми «Мечоносці»:
Ми є. Були. І будем ми!Й Вітчизна наша з нами.
В Україні життєвий подвиг письменника було оцінено уже за Незалежності: у березні 1992 року Івана Багряного посмертно нагороджено найвищою відзнакою нашої держави – Національною премією України ім. Тараса Шевченка.
Дякуємо Вам за увагу до публікацій нашого блогу. Будемо щасливі бачити Вас в числі постійних читачів (сайдбар членів блогу ліворуч).
Немає коментарів:
Дописати коментар