Роксолана - міф чи гордість України

«Як пташка клює, так і письменник по крихті збирає звідусіль інформацію. Я намагався написати роман, максимально наближений до дійсних подій»

Павло Загребельний 

Художній доробок Павла Загребельного гідний подиву, як за обсягом так і за багатогранністю. Одне з важливих місць у  його творчості посідає жінка, адже письменник підносить її  до висот людського духу, розкриваючи символ українського жіноцтва - Роксолану.

Отож, мова піде про «Історичний роман Павла Загребельного «Роксолана», який став темою сьогоднішнього обговорення.

Перший твір про Роксолану з’явився у Франції у 1556 році за 2 роки до смерті султанші. Про неї також писали італійські дипломати, що були при турецькому дворі та Вольтер. В Україні вперше написав про неї в «Історії Туреччини» в 1924 р. А. Кримський. Цей твір і став джерелом натхнення для Павла Загребельного у написанні свого роману.

До речі, телефільм «Роксоляна» знятий не за романом П. Загребельного, а за


повістю О. Назарука. 

Дискусія була надзвичайно бурхливою, майже всі відзначили силу та мудрість цієї звичайної української дівчини з села, яка мала певний вплив на османську політику, посприяла сходженню на турецький престол свого сина, відіграючи при ньому велику роль, як султанша-мати. Але це її особиста гордість. Що ж стосується національної гордості, то свідчень про те, що вона запобігала жорстоким набігам татар чи доклала зусиль для звільнення своїх співвітчизників немає. І навпаки, наш герой князь Дмитро Байда-Вишневецький загинув у полоні в Царгороді саме під час панування Сулеймана. А на питання журналістів, чи вважає Павло Архипович Роксолану національною гордістю, він відповів: «Її життєвий шлях і досягнення — це її особиста гордість. Я ж особисто не став би називати її національною гордістю».

Якщо та користь для України, завдяки якій Роксолану вважають гордістю країни, - це штучно створений міф, то чому він прижився, чому в це вірять люди? Можливо, тому, що зараз багато людей, які так само знаходяться у полоні: фінансовому, психологічному, фізичному, і серце кожної такої людини гріє можливість ототожнювати себе з подібними героями, повторювати їхній життєвий шлях. А стати всім, не маючи нічого, - мрія багатьох. «Роксоланою» бачить себе жінка, яка працює в наймах в Італії чи Португалії, «Роксоланою» бачать її рідні вдома, «Роксоланою» її сприймають сусіди.

Історія ніколи не ставить крапку. Фахівці та пересічні люди, залежно від свого світосприйняття, самі ставлять знак оклику чи знак запитання. Кожен сам з’ясовує для себе, хто гідний називатися гордістю країни і які мають бути для цього критерії, тому і ми ставимо три крапку для роздумів…