Русова Софія Федорівна народилася 18 лютого 1856 року в селі Олешня (сучасна територія Чернігівської області), померла 5 лютого 1940 року в Празі. Український педагог, літератор, літературознавець, громадський діяч, одна з першопрохідців жіночого руху і піонерів шкільної освіти в Україні.
Протягом понад півстоліття праці Русової були надійно заховані від громадськості створеним інформаційним завісою. Клеймо української націоналістки стало причиною того, що тривалий час її праці з педагогіки не тільки не визнавалися радянською владою, а й всіляко піддавалися дискредитації. Повернення С. Русової в Україну співпало з проголошенням незалежності України. У 1991 році ЮНЕСКО оголосило рік Софії Русової – видатного представника української культури, державного і громадського діяча, письменниці, вченого-педагога, історика, етнографа, мистецтвознавця, літературного критика, людини широкої ерудиції, але передусім – палкої патріотки України.
Дослідники вважають, що за обсягом і загальним рівнем роботи в освіті Русову можна сміливо ставити в один ряд з Оленою Пчілкою і Христиною Алчевською. У той же час за силою і пристрасністю слів, що звучали від Русової на захист української мови, духовності і культури, педагога і літератора можна порівняти тільки з Лесею Українкою. Все своє життя дочка шведа і француженки Русова віддала Україні, яка стала її рідною і нескінченно улюбленою країною.
Коли уряд проголосив: «Никакого малороссийского языка нет, не было и быть не может», Софія з сестрою організували перший в Європі український дитячий садочок та недільну школу для дорослих у Києві.
Завдяки Михайлу Старицькому Софія ввійшла до кола Старої Громади, де були Михайло Драгоманов, Іван Нечуй-Левицький, Микола Лисенко, Олена Пчілка. Був там друг Михайла Драгоманова, викладач грецької мови гімназії Олександр Русов у вишиванці, сивій шапці.
Веселий розум Софії хилився до добра, до його пісні, кохання, це бачив Михайло Драгоманов, тому й посватав Софію за друга. На згадку про це сина Русови назвали Михайлом.
У 1874 р. в Петербурзі Софія Ліндфорс і Олександр Русов обвінчалися. За батька на весіллі був Микола Лисенко, який подарував нареченій рапсодію «Золоті ключі». (Це перша в українській музиці фортепіанна рапсодія (1875).
У цей час громадівці викупили у братів Т. Шевченка права на публікацію «Кобзаря». Професор Федір Вовк підготував рукописи Тараса Шевченка. Це дало змогу Русовим пожити у Празі, працюючи над виданням двотомного «Кобзаря», а потім нелегально переправити книгу в Україну.
У Чернігові Софія Русова заснувала першу громадську бібліотеку. Викладала музику в Київському кадетському корпусі, французьку мову в київських Комерційній школі й Комерційному інституті; курс дошкільного виховання в Київському Фребелівському жіночому інституті.
Їм часто влаштовували обшуки, пані Софію п’ять разів арештовували, довелося побувати їй і в Лук’янівській в’язниці. Вперше опинилася в камері разом із дітьми: Михайлом і Любкою. Ув’язненій не дозволяли вишивати, навіть читати книжки. Сорокарічною вона у в’язниці народила Юрія, якого хрестив тюремний лікар.
У 1908 р. напередодні захисту докторської дисертації Софією Русовою сталося непоправне: помер син Михайло, відомий вчений-етнограф та археолог. За ніч вона геть посивіла, але пішла на захист.
Наступного року Софія Русова видала «Український буквар», а в 1910 році редагувала перший український педагогічний журнал «Світло». У цей же час Софія Русова викладала в Комерційному інституті, читала курс дошкільного виховання у Фребелівському інституті, брала участь у всесвітньому з’їзді представників преси у Брюсселі.
У 1915 р. вона овдовіла. Лютневу революцію 1917 р. Софія Русова зустріла в Києві. Її обрали до Центральної Ради, Софія Федорівна очолила Департамент дошкільної і позашкільної освіти Генерального секретарства (Міністерства) освіти, проводила дерусифікацію шкіл, готувала українські підручники. На початку 1919 р. Софія Русова разом із українським урядом була евакуйована до Кам’янця-Подільського.
Останні роки української державності Софія Русова плідно працювала в Червоному Хресті, рятуючи життя багатьох українських вояків, які перебували у полоні.
Разом iз 13-річною онукою Олею лише з третьої спроби нелегально перейшли Збруч!
У 66 років стала засновницею та професором педагогічного інституту ім. Драгоманова у Празі. У 78 років Софія Русова видала більше десяти підручників: «Теорія й практика дошкільного виховання», «Географія. Європа. Позаєвропейські країни».
Останні 18 років Софії Русової на чужині сповнені тугою за Батьківщиною, пекучою самотою й постійними пошуками засобів для існування. Немолода жінка у стоптаних черевиках, у дірявих панчохах, немилосердно багато курила; безнадія породжувала думки про самогубство.
5 лютого 1940 р. у Празі померла 84-річна Софія Русова, похована на Ольшанському кладовищі.
Увічнення пам'яті Софії Русової
📌в сільській школі Олешні працює кімната-музей. На будівлі встановлена меморіальна дошка;
📌функціонує благодійний фонд імені Софії Русової;
📌в селі Олешня створено історико-культурний комплекс «Садиба-музей Софії Русової». Музей розміщується в реконструйованій будівлі рідного дому педагога;
📌також в цьому селі встановлено пам'ятний знак на честь Русової;
📌у 2005 році українське Міносвіти ввело нагрудний знак «Софія Русова». Цієї нагороди удостоюються вчені і педагоги, які домагаються значних результатів у розвитку шкільної та позакласної освіти;
📌18 лютого 2016 року Національний банк України ввів в обіг ювілейну монету «Софія Русова» номіналом в 2 гривні. Випуск монети з серії «Видатні особистості України» приурочений до 160-ї річниці від дня народження педагога;
📌22 лютого 2016 року на території гімназії в селищі Ріпки встановлено перший пам'ятник Софії Русовій в Україні.
Дякуємо Вам за увагу до публікацій нашого блогу! Долучайтесь до нас у соціальних мережах! Будемо щасливі бачити Вас також серед постійних читачів (сайдбар членів блогу ліворуч).
Немає коментарів:
Дописати коментар