Його ім'я часто супроводжується визначенням "Совість нації".
Наша бібліотека пропонує до Вашої уваги підбірку книг "Феномен Івана Дзюби".
Шістдесятники - це й сьогодні Лицарі Круглого Столу, які пишуть історію вчорашню, сьогоднішню і майбутню. I саме вони напишуть також літопис цих трагічних, цих га- небних, цих прекрасних років.
Метафора дисидентства
В ранньому дитинстві він розбив шибку, за що батько дав йому ремінця й малий Іван пішов шукати міліцію, бо чув, що вона заступається за скривджених. Доки йшов — забув про кривду, й на тім усе скінчилося.
«А я собі інколи жартую: чи не була то метафора моїх пізніших «дисидентських» вибухів: не проти того повставав, не до тих апелював, не надовго вистачало, марними кінчалося».
«У першому класі я пережив перше велике захоплення і перше велике розчарування. Я закохався в свою вчительку. Вона здавалась мені небожителькою.
Таки любов нерозумна: адже той факт, що в нашому ж класі вчився її син, мав би схилити мене до думки про її цілком земну природу. Та де там! Я марив її небесністю!
Але припустився типової помилки закоханих. Якщо вже мариш, то тримайся на відстані марення, не скорочуй дистанції. Так ні ж! Я ухитрився домовитися з її сином, що прийду вчити уроки разом. Уявляєте, з яким хвилюванням я йшов? Квітів, правда, не ніс. І от приходжу до заповітної хатинки, а моя богиня миє підлогу на ганку... Розчаруванню моєму не було меж. Я почувався тяжко скривдженим. Це вперше доля мене так обдурила».
«Ще в школі глибоку печать поклали мені на душу романи «Овод» та «Як гартувалася сталь». В результаті вийшла гримуча суміш провінційного ідеалізму, риторичного максималізму і неперевареного фразерського нігілізму. Правда, все це пом’якшувалося моєю від природи спокійною й сором’язливою вдачею».
«Часто пізніше думав (і думаю): чи жалкувати мені, що стільки часу і енергії витрачено на оте дурне «комсомольське горіння»? Скільки здоров’я змарновано, скільки книжок не прочитано. Але з другого боку, це був якийсь викид громадянських почуттів, соціальної солідарності, юнацького максималізму, якийсь потяг до активної життєтворчості — не пройшовши цього вирування, я б, може, став егоїстичним обивателем, як багато хто із зовсім не дурніших за мене моїх однолітків».
(«Спогади і роздуми на фінішній прямій»)
За останні тридцять років Іван Дзюба написав та видав у світ близько двох десятків книг, які присвячені українському світу літератури, мистецтва, культури. Більше того, він підтвердив своє високе звання публічного інтелектуала в численних полемічних та публіцистичних працях, спрямованих на викриття ідеології Третього Риму, діяльності українофобських елементів, численні літературознавчі студії від Тараса Шевченка і до Сергія Жадана.
Презентація книг часто закінчується тим, що вони лягають на полиці. Книги I. Дзюби ляжуть у фундамент культури (вага іх теж фундаментальна), і з ними не розминеться той, хто прийшов в українську літературу і культуру, як у свій дім.
Дякуємо Вам за увагу до публікацій нашого блогу! Долучайтесь до нас у соціальних мережах! Будемо щасливі бачити Вас також серед постійних читачів (сайдбар членів блогу ліворуч).
Немає коментарів:
Дописати коментар