Українські вибори 2019 року: доленосний вибір нашої країни

Нещодавно наша бібліотека організувала воркшоп, який відбувся в приміщенні ЗОШ № 70. В ньому взяли участь бібліотекарі шкіл Шевченківського району. 

Ведучим став історик-міжнародник, політолог Руслан Борисович Гарбар. Саме його статті в газеті «День», які публікувалися протягом 2018 року, стали основою обговорення.

Ми, українці, мріємо жити в комфортній і безпечній країні, мати свободу підприємництва, слова, волевиявлення. Для нас важливі робочі правила, як в Європі, і якість життя наших сімей. Євромайдан чітко показав вектор, вибраний українцями.

Минули роки надій, праць і руки знову опускаються. Не знайшовши Європи в Україні, українці їдуть туди, де вона є. Економіка слабкими конвульсіями стала подавати ознаки життя, але вони настільки слабкі, що навіть через 10 років у нас немає шансів повернутися до піку 2008 року, особливо при збереженні поточних темпів.

Україна втрачає людей, інтелектуалів, підприємців, просто робітників, а українці втрачають свободу. Не створивши умов для свободи підприємництва, для інвестицій, не накопичивши «жирок», ми знову перебуваємо в залежності у МВФ і зовнішніх керманичів.

Тому вибори 2019 року багато політологів вважають доленосними. А попередні? В чому суть доленосності?

Доленосність – це те, яка наша доля як незалежної держави. Що змінилось за останні 5 років. Агресія Росії засвідчила, що незалежність України не є завершеним фактом. Силовий варіант провалився, але створено потужний плацдарм для подальших дій. Перейшли до плану «Б». Облога – це був перехід до гібридної війни. Головним тепер стало зміцнення позицій п’ятої колони, прихід її представників до влади і насамперед до Верховної Ради. 

На зовнішньому фронті поширення дезінформації про події в Україні. Поєднання двох чинників – зовнішнього (агресія Росії) та внутрішнього (мізерність соціально-економічних досягнень). 88 місце, яке займає Україна щодо якості життя, дає підстави стверджувати про доленосність наступних виборів.

Так, Україна орієнтується на ЄС і НАТО. Отже, вибір зроблено, але в Москві думають інакше. Спільним знаменником їх є недопущення вступу України в НАТО. З їхньої точки зору політику України ще можна змінити і саме вибори 2019 року дають для цього шанс.

Вибори Президента України їх мало цікавлять. Головна увага – до виборів у Верховну Раду. Саме Верховна Рада повинна стати третім плацдармом (після Криму ОРДЛО) для нового завоювання України. Будуть ці плани Москви щодо України реалізовуватися чи ні, залежить від нас і тільки від нас. Наскільки ця банальна істина формуватиме вибір українців – покажуть події 2019 року. Це буде серйозний тест на політичну зрілість нації. Будьмо сильними. Й нас полюблять і в НАТО, і в ЄС, і де завгодно. А ще краще – в нових геополітичних структурах, які відповідатимуть вимогам часу.

Особливу дискусію викликали три останні публікації Руслана Борисовича щодо Президентської Республіки.

На завершення обговорення, завідуюча бібліотекою Ліна Пескіна зробила короткий огляд статей Р. Гарбаря за 2018 рік.

Дякуємо Вам за увагу до публікацій нашого блогу. Будемо щасливі бачити Вас в числі постійних читачів (сайдбар членів блогу ліворуч).