Некрополі Києва: вічний борг нашої пам’яті

Кладовища іноді називають грецьким словом «некрополь» – буквально «місто мертвих». Сюди приходять, аби із сумом згадати померлих рідних та близьких. Водночас історичні кладовища є місцем поклоніння прахові славетних людей, які тут спочили.

Краєзнавчий альманах, для ліцеїстів кадетського корпусу, провів відомий києвознавець, історик, літератор та журналіст Михайло Кальницький. 

Ведучий познайомив кадетів з місцями військової слави, святинями козацького війська, з долею цікавих історичних поховань, а також з сучасними прикладами вшануванням війської слави, зокрема, з реконструкцією військових подій. Окрему увагу знавець київської старовини приділив історії Байкового кладовища.

Ще у 1833 році ліворуч від нинішньої Байкової вулиці було відведено місце для поховань мешканців Києва різних сповідань – православних, католиків, лютеран. Нове кладовище деякий час називалося Новостроєнським, зрештою отримало назву Байкове від розташованого в цій місцевості хутора генерала Байкова.

Ім’я Сергія Байкова вписане в історію Вітчизняної війни 1812 року. При відступі французької армії з Росії авангардний загін на чолі зі штабс-капітаном Байковим захопив обоз наполеонівського маршала Даву, в якому виявилися цінні документи і жезл самого маршала. 

Фельдмаршал Кутузов послав Байкова до Петербурга з повідомленням про цю подію. Офіцер передав імператорові Олександру I унікальний трофей, і той одразу ж нагородив Сергія Байкова Георгіївським хрестом. 

Згодом герой дослужився до звання генерал-майора, оселився в Києві та придбав хутір на околиці — за річкою Либідь. Цю місцевість стали іменувати «Байків хутір», а потім звідси утворилися назви Байкової гори, вулиці Байкової, Байкова кладовища.

Стара частина Байкового кладовища зберегла чимало цікавих історичних поховань. 

Швидкий розвиток Києва вимагав нових місць для поховань. Через це у 1876 році до Байкового кладовища приєднали нову значну територію праворуч від Байкової вулиці. 

За часів Громадянської війни та на початку радянської влади на Новому Байковому кладовищі були поховані діяч української культури та держави Іван Стешенко, письменник Іван Нечуй-Левицький, художник та розробник символіки й дизайну перших цінних паперів незалежної України Георгій Нарбут. 

Головна алея нової частини кладовища за радянської доби поступово набула характеру офіційного українського пантеону. Вздовж неї ховали партійне та урядове керівництво УРСР, провідних учених, найбільш відомих письменників та майстрів мистецтв.

На певній відстані від головної алеї теж зустрічаються надгробки знаменитих киян – таких, як чудові комічні актори Юрій Тимошенко (Тарапунька), Микола Яковченко, Андрій Сова, блискучий кіноартист Микола Гринько. 

В останні десятиліття у північній частині кладовища утворено декілька нових ділянок, на яких поховані відомі лікарі, діячі транспортної галузі, актори і режисери, популярні артисти та ін.

У 1975 році поряд із кладовищем було споруджено великий крематорій у дусі гостросучасної архітектури (проект Авраама Мілецького).

Нині Байкове кладовище разом із колумбарієм займає площу понад 100 га. Пам’ятати про тих, хто покоїться тут, вивчати та зберігати історичні поховання – це наш обов’язок перед нами самими та перед нащадками. 

До речі у Києві сьогодні 29 кладовищ і 2 цвинтарі. Датою заснування Байкового кладовища на полощі в 73 га слід вважати 14.12.1833 року.

На сам кінець заходу, ліцеїсти кадетського корпусу переглянули книги В. Жадько «У пам’яті Києва» та Людмили Проценко «Київський некрополь».

Краєзнавчий альманах супроводжувався переглядом мультимедійної презентації, що надало більшого емоційного забарвлення.

За матеріалами: eveningkiev.com

Дякуємо Вам за увагу до публікацій нашого блогу. Будемо щасливі бачити Вас в числі постійних читачів (сайдбар членів блогу ліворуч).